Перші кілька років після розлучення сайт знайомств мені був потрібен, щоб вчитися відмовляти та впевнено казати "ні" тому, що не підходе. Так, ви все вірно зрозуміли: я йшла на побачення, щоб з легкістю і глибокою довірою собі навчитися казати "ні" всім чоловікам, які мені не дуже підходять.
Так вийшло, що заміж я вийшла зовсім не впізнавши себе, а тим паче чоловічий світ. Я так поспішала, ніби мною рухала кимось нав'язана ідея дефіциту: чоловіків мало і можна не встигнути! Тож треба терміново закохатися і далі не хвилюватися про те, щоб вибирати. У свої двадцять я не вміла обирати, то мене обирали інші.
Тому, коли у свої тридцять один я розлучилася, мені було важливо навчити себе не погоджуватися на компроміси, а обирати, порівнювати, вагатися та відмовляти.
Це було важливим етапом для мого переходу від стадії юної дівчини, коли страшно, що іншого шансу не буде, а самотність лякає більше, ніж життя з тим, хто тобі не підходить, до зрілої жінки, коли "Ты лучше будь один, чем вместе с кем попало. И лучше голодай...”.
Я думаю, що в цей період будь-якому чоловікові було б складно дотягнутися до мого серця, бо перед серцем стояло зовсім інше завдання: відштовхуй, кажи "ні!"!.
Звичайно я робила це не усвідомлено. Щоразу погоджуючись на побачення мені здавалося, що я максимально відкрита, хоч це було й не так.
Зараз, коли дехто із клієнтів намагається переконати мене, що якщо йому відмовляють у стосунках, то з ним щось не так - я відразу згадую ту себе. І на власному прикладі розумію, що відмова це насамперед про того, хто відмовляє. І якщо людині зараз важливо не прийняти, то вона все одно відштовхне. І добре, якщо той Інший зможе не сприйняти це на свій рахунок. А просто піде туди, де те, якій він є буде прийнято і цінне.
Через пару років м'яз "відмови від невідповідного" був добре натренований. І тоді я почала досліджувати свої новонароджені бажання та потреби.
Настав час тренувати нову грань моєї жіночої душі: говорити "так!" навіть тоді, коли я впевнена, що те, що пропонує світ мені підходить.
Це було перше військове літо у Черкасах. Він мені написав і вже за повідомленням я зрозуміла, що цей чоловік мені не підходить. Але! Як у фільмі з Джимом Керрі "Завжди кажи, так!" я вирішила зіграти з життям у рулетку. Поставити на кін мій дорогоцінний час і нещодавно відновлене серце, тоді, як життя поставило переді мною чорну скриньку.
Ну, що ж: "хочу здобути новий досвід!", - подумала я. Після чого відповіла на досить нудне і передбачуване запрошення на побачення своєю грайливою згодою.
Його звали Денис (хай у цей текст він увійде під цим ім'ям). Він був на пару років молодший за мене. У графі "робота" було вказано "програміст". І судячи з листування він відповідав усім моїм упередженням про людей цієї професії.
Нехай простять мене програмісти за таке грубе узагальнення, але я завжди вважала, що близьких стосунків, хай то дружніх, а тим більше любовних, у мене з ними не вийде, через емоційну закритість останніх.
Терпіти не можу, коли про людей судять за професією, але сама, каюся, - грішна! Є у мене про програмістів переконання, що вони зовсім не здатні до відкритих та прямих розмов. А для мене це база близьких стосунків.
Однак, переглянувши напередодні "Завжди кажи так" та "Сім метрів над рівнем неба". А також, переживши перший вибух в начебто мирних Черкасах, я вирішила сходила на побачення з Денисом, попри те, що він програміст.
Побачення пройшло нудно. І все тому, що моя упередженість заважала розглянути в Денисі ще когось крім програміста. І я вже думала сказати "ні" на його боязкі залицяння. Але раптом згадала, що граю з життям у рулетку, а на кону чорна скриня. І це досить швидко посилило мій інтерес!
Далі було чудових три тижні. Я здивувала себе. Відкритість до світу розпалила в моєму серці вогонь життя і я закохалася!
За власним бажанням! Для мене це був вихід за межі колишньої себе: недовірливої та колючої. Сказавши Денису "так!" я випустила на волю свою романтичну частину. І це додало моєї жіночності новий розмір та об'єм. Зробивши більш цилісною мене.
Ооооо, як це було мені необхідно! Особливо у розпал повномасштабної війни. Впевнена, що завдяки цим яскравим побаченням я змогла "не поїхати кукухою!" Та залишитися живою та чутливою, всупереч всім жахіттям цієї війни.
Це були чудові три тижні. Денис теж був закоханий. І на енергії закоханості відкритий до різних подорожей та емоційних експериментів. Ми багато де побувала за цей двадцять один день. Він став першим чоловіком за довгий час, якого я не соромилася просити. І він певний час погоджувався виконувати мої бажання.
Нам було дуже легко і добре вдвох. Я вірю, що для нього ці три тижні теж стали ковтком повітря, хоч він мені про це не сказав. Але я це відчула без слів. І вірю своїм почуттям.
Однак, мою інтуїцію не обдурити. Все було прекрасно до першої конфліктної ситуації, в якій стало очевидно, що Денис не здатний на розмову. А будь-які емоції для нього настільки небезпечні, що він з жахом ховається від них у свій внутрішній світ.
Все як я і припустила за першим повідомленням. Але! Як я рада, що пішла на цей експеримент. У чорній скриньці виявився "новий досвід!". Важливий і цінний для мене. Досвід, який змінив мене, зробивши ще більше собою. І це безперечно варте того!
Завдяки цим трьом тижням я зрозуміла, наскільки добре навчилася довіряти, а головне керувати своїми почуттями. Я змогла закохатися за власним бажанням.
А коли ця закоханість скінчилася, то мене це не зруйнувало, як це було в мої юні роки. І я це побачила. Я більш зріла і цілісна! І тепер можу не забороняти собі кохати зі страху відчути нестерпний біль.
Дякуючи Денису я знову дозволила собі, щось брати від чоловіка без страху та провини. А головне, я переконалася, що можу вірити своїй інтуїції. І навіть якщо йду їй наперекір – нічого страшного не станеться. Адже недаремно два роки я вчилася відкидати те, що не моє! Тепер не так страшно віддавати себе новому досвіду. Зараз я впевнена, що не втрачу себе, погоджуюся на те, що мені не підходить. Бо вже знаю, що хочу і ким я є.
Завдяки цьому роману я побачила, що давно вже люблю і приймаю свою самотність, щоб не погоджуватися на стосунки з не моєю людиною. І це було важливим усвідомленням для мене. Я в себе є! І я собі довіряю!
Це текст пишу Денису та всім програмістам у його обличчі. Я дуже вдячна тобі за ті емоції, які змогла з тобою відчути. І дуже рада, що зуміла побачити, що за будь-якою професією стоїть перш за все людина. У чомусь така сама як і я.
Автор статті Катерина Черепова — акредитована гештальт-терапевтка та супервізорка НАГТУ, ведуча груп та вебінарів, письменниця. Досвід в психології 18 років.