САМОПОШКОДЖЕННЯ У ДІТЕЙ

Ви збираєтеся всією сім'єю на вечерю. День був звичайним днем, ви вирішували якісь проблеми, але вже можна розслабитися і побути з близькими. У вас гарний настрій. І раптом ваша одинадцятирічна донька тягнеться за тарілкою з салатом і ви бачите свіжі порізи на її руці. Ось так виглядає перша зустріч з самопошкодженням дитини. Зазвичай вона викликає жах. Ви намагаєтеся придушити цей жах і не хвилюватися. Судорожно думаєте, як знайти дієві слова і час для розмови з дитиною. Але жах накриває новою хвилею. Ви вже не в змозі думати ні про що інше. І тут приходить лють. "Чорт візьми?! Чому ця "дрібниця" змушує мене так переживати?"

Ви гніваєтесь і знаходите все більше аргументів, що з вами так поводитися не можна. Вуаля, ось і виникло непереборне бажання покарати дитину.

Я показав вам ланцюжок подій і почуттів, які приводять батька до покарання за самопошкодження дитини. Передусім, я співчуваю батькам. Спокійним і розсудливим тут бути вкрай складно. Але давайте розберемося, що відбувається з дитиною і як їй можна допомогти.

Отже, що ж штовхає дитину робити собі боляче фізично.
Одна з основних причин - нездатність впоратися з емоціями.

Діти, які не вміють виражати і регулювати свої сильні емоції, такі як гнів, печаль, фрустрація або тривога, можуть вдаватися до самопошкодження як до способу впоратися з ними.

Наприклад, дитина часто стикається з несправедливістю. Це може бути булінг, суворість батьків тощо. Це природно викликає у нього досаду і злобу. В ідеальному сценарії злоба повинна бути спрямована назовні, на боротьбу і відновлення справедливості.

Але це не завжди можливо. Наприклад, страшно або дитина не відчуває достатньої підтримки оточуючих, щоб прямо і вільно висловити своє обурення.

Що відбувається далі?
Він закриває цю злобу в собі, забороняє їй виходити. "Злитися страшно, небезпечно, краще стримаюся", - думає така дитина.

Але злоба - це потужна енергія, вона, як ми пам'ятаємо, нікуди не поділася. Вона сидить і чекає свого виходу. І тут важливо зрозуміти одну особливість стримуваної злоби. Чим більше її накопичується - тим у менш прийнятній формі вона виходить.

Наприклад, якщо ви довго щось терпите, в якийсь момент ви втрачаєте контроль і грубо зриваєтесь. Потім шкодуєте, дивуєтесь, чому не підібрали форму. Можна ж було сказати все те ж саме, але без грубості.

Не можна!

Справа в тому, що вся енергія була витрачена на стримування, на ввічливу і шанобливу форму не залишилося нічого. Але повернемося до самопошкодження. Коли дитина переповнена злобою, до нього приходить цікава, правда, деструктивна ідея - направити цю злобу на себе. Зробити собі боляче, порізати.

Привабливість ідеї в тому, що вона не стосується оточуючих. "Я нікому нічого не кажу і не роблю. Тільки собі. Це безпечніше, мені нічого не "прилетить" у відповідь". І у дитини відбувається дійсно деяка розрядка. Він спускає частину цієї злоби, розмінюючи психічний біль на фізичний. Психічний біль зменшується, дитина відчуває полегшення. Він знайшов спосіб собі допомогти.

Тепер ви можете уявити, що буде, якщо карати дитину за це. Дитина і так відчуває, що з ним щось не так, раз його почуття злоби, наприклад, недоречні. Покарання ж лише посилює це відчуття і віддаляє дитину від вас.

Крім того, покарання ніяк не вчить дитину справлятися і виражати свої почуття. Навпаки, покарання вчить терпіти і замикатися.

Я хочу допомогти вам вибудувати чітку систему дій і розумінь у цій ситуації. Нижче я пропишу кроки і раджу їх виконувати саме в даній послідовності.

КРОК 1
Передусім, "одягніть маску на себе". Вам потрібно заспокоїтися і діяти. Що тут може заспокоїти? Ну, кожного заспокоює своє: когось медитації, хтось займається спортом, а когось заспокоює думка спеціаліста. Я, як дитячий психолог, вас запевняю - це вирішувана проблема. Причому коли я кажу - заспокойтеся, це не риторичний оборот.

Це певна дія, яку необхідно виконати, інакше подальші кроки можуть взагалі не спрацювати.

Як мінімум на найближчі 3-4 тижні повністю відмовтеся від критики, оціночних висловлювань про дитину та порівнянь з іншими.

Допоможіть дитині виражати почуття безпосередньо. Для цього непогано б навчитися цьому самому. Якщо ви "зовсім не про почуття" роздрукуйте/скачайте список з 10-20 найголовніших почуттів і коли ви будете відчувати бажання порівняти або покритикувати дитину - швидко шукайте в списку, що з вами насправді відбувається. Може, ви злитесь, або тривожитесь, або відчуваєте втому, або безсилля від навалившихся проблем.

Ваше завдання - знайти це почуття, і вимовити його. Тим самим ви, по-перше, навчаєте дитину робити те ж саме, по-друге, показуєте, що виражати почуття в шанобливій формі вітається у вашому домі.Як мінімум на найближчі 3-4 тижні повністю відмовтеся від критики, оціночних висловлювань про дитину та порівнянь з іншими.

Допоможіть дитині з активним фізичним навантаженням. Спорт корисний з багатьох причин, але в нашому випадку він допомагає частково зняти психічне напруження і розрядитися. Це не панацея, це швидше,підтримувальна дія.

Зверніться до психолога. Це може бути разова діагностична сесія або консультація батьків.

Можливо, самопошкодження - це симптом депресії, і тут без лікування ніяк. Це може бути підтримувальна психотерапія для дитини. В цьому випадку психотерапевт допомагає дитині навчитися розуміти і виражати свої почуття. Я абсолютно переконаний, що розуміння цієї проблеми, шанобливе ставлення до дитини плюс запропоновані 5 кроків вам допоможуть.

Бажаю вам успіхів!

@dmitriy_shtefann Інстаграм

Інстаграм https://www.instagram.com/dmitriy__shtefan

https://www.instagram.com/dmitriy__shtefan?igsh=MWp1dDRvMTFleDRsbA==

https://www.facebook.com/share/jdeMrTyCbDgv3u8R/?mibextid=LQQJ4d