Мати дивилася на те, що принесла їй дочка, уважно сумним поглядом. Начебто знала наперед, щось обов’язково буде не те й не так. Радість дочки, яка готувалася до зустрічі з мамою та ретельно обирала для неї продукти та подарунки, вкотре тухла, коли вона помічала материнську реакцію. У матері завжди був сумнів у якості та відповідності. Чому та кому? Та мати й сама не знала, але відчувала – все не те! Якесь не те життя, не те оточення, навіть діти якісь не такі. От у Мар’їванни дочка – і добра, й ласкава, й за кордоном живе, матері валюту надсилає та до себе кличе. А в Іванпетровича діти просто золоті, такий ремонт зробили і т.д. і т.п.
Сумна історія відносин – знецінення своїх дітей. Але якщо заглянути глибше – у цієї історії довге коріння. Мати – дитина війни.Спробуйте задати собі чесні запитання нижче і почути внутрішню відповідь. Можливо, тілом почути, бо через нього приходять найчесніші відповіді, бо наше тіло ніколи не бреше. Помічайте як реагує тіло (стискається, чи завмирає, чи нагрівається або тремтить, чи може відчувається розширення, плечі розгортаються).
У ті суворі роки було не до любові та ніжних почуттів до дитини. Головне завдання – вижити. Ось і жила собі дитина, оповита страхами й тривогою, з підсвідомим відчуттям своєї недоречності на тлі батьківських понад зусиль протриматися у воєнніта повоєнний часи. Хто ж знав і думав тоді, що дівчинці дістанеться у довічний емоційний спадок тривога та сором. Болючий, токсичний сором: “я не така, і все що я роблю – недоречно й не те!”. А за соромом пліч-о-пліч тягнеться тривога, супутник сумнівів і невпевненості у праві на існування. Одним словом, я – неякісна! І все, що я виробляю, що привношу в світ – неякісний товар. Відповідно, мої діти – також неякісний товар! Та щоб інші не здогадалися (від цього зовсім нестерпно стає), поверх всього надягається костюм зверхності тазнецінення: “Ніколи нікому не вдасться мене зрозуміти, визнати, догодити і полюбити”. Самотність і розпач душі, що застрягла у стані несприйняття себе…
Дочка сиділа поряд зі мною, приголомшена відкриттям – вона за замовчуванням від самого народження була “неякісним товаром” для матері. Ні, звичайно ж мама її любила і дбала про неї, як могла! Але звідки в неї, у дочки, цей токсичний сором на тлі успішно облаштованого життя? Нарешті, зараз усе зійшлося. Історія її роду, тонкі, складні переплетення долі мами, бабусі, прабабусі… Все плавно впліталося в унікальний візерунок внутрішнього світу жінки, додаючи фарб у картину її переживань та ясність в усвідомлення їх витоків. Таємне стало очевидним. Пазл склався! Від цього легшає. Начебто легалізувалося те, що десятиліттями замовчувалося і прикривалося. Таємниця нелюбові до себе, недовіри до світу, пекло самотності. І вже не важливо, чиє це особисто. Головне, це виявлено – особиста причетність до непростої сімейної історії, сімейні патерни стосунків.
Стає легше дихати. Тому що це вже не тотальна ти, просочена таємницею сорому, тривоги та самотності. Це не вся ти, але то є твої глибинні переживання, що проросли в душі за умовчанням з самого дитинства. Не варто шукати винних. Так сталося, на жаль. Не нам засуджувати тих, хто дав нам життя і виховав. Можна лише шкодувати і одночасно радіти виявленню та вилученню з історії родини “граблів”, що повторюються.
Коли вдається знайти джерело, відчути з ним зв’язок, пережити внутрішній біль, гіркоту, сум і подяку, тільки тоді всі ці почуття, що мучили, перестають накривати тебе з головою, вибиваючи з реальності, позбавляючи опори, занурюючи у світ тіней і позбавляючи волі та надії. Ти вже можеш бути в контакті з самим собою. Ти можеш обирати:
По-перше, помічати, що з тобою відбувається зараз.
По-друге, якось до цього поставитися, може й здивуватися, й засмутитися. Та у жодному разі не засуджувати, а співчувати собі.
По-третє, обирати, як із цим обійтися. І це буде значний крок на шляху до оздоровчої особистісноїтрансформації. Будьте усвідомлені та будьте в контакті з собою!
P.S. Це була окремо взята історія людини з окремо взятої сім’ї, зі своїми дитячо-батьківськими стосунками. Якщо в ній вам щось відгукнулося, то й добре. Якщо у вас у сімейній історії та у відносинах все інакше – нічого дивного. Історій стільки, скільки людей. Ця історія описана мною з дозволу того, хто нею зі мною поділився. До цього можна доторкнутися, помітити щось цінне для себе або просто пройти повз.
Дочка сиділа поряд зі мною, приголомшена відкриттям – вона за замовчуванням від самого народження була “неякісним товаром” для матері. Ні, звичайно ж мама її любила і дбала про неї, як могла! Але звідки в неї, у дочки, цей токсичний сором на тлі успішно облаштованого життя? Нарешті, зараз усе зійшлося. Історія її роду, тонкі, складні переплетення долі мами, бабусі, прабабусі… Все плавно впліталося в унікальний візерунок внутрішнього світу жінки, додаючи фарб у картину її переживань та ясність в усвідомлення їх витоків. Таємне стало очевидним. Пазл склався! Від цього легшає. Начебто легалізувалося те, що десятиліттями замовчувалося і прикривалося. Таємниця нелюбові до себе, недовіри до світу, пекло самотності. І вже не важливо, чиє це особисто. Головне, це виявлено – особиста причетність до непростої сімейної історії, сімейні патерни стосунків.
Стає легше дихати. Тому що це вже не тотальна ти, просочена таємницею сорому, тривоги та самотності. Це не вся ти, але то є твої глибинні переживання, що проросли в душі за умовчанням з самого дитинства. Не варто шукати винних. Так сталося, на жаль. Не нам засуджувати тих, хто дав нам життя і виховав. Можна лише шкодувати і одночасно радіти виявленню та вилученню з історії родини “граблів”, що повторюються.
Коли вдається знайти джерело, відчути з ним зв’язок, пережити внутрішній біль, гіркоту, сум і подяку, тільки тоді всі ці почуття, що мучили, перестають накривати тебе з головою, вибиваючи з реальності, позбавляючи опори, занурюючи у світ тіней і позбавляючи волі та надії. Ти вже можеш бути в контакті з самим собою. Ти можеш обирати:
По-перше, помічати, що з тобою відбувається зараз.
По-друге, якось до цього поставитися, може й здивуватися, й засмутитися. Та у жодному разі не засуджувати, а співчувати собі.
По-третє, обирати, як із цим обійтися. І це буде значний крок на шляху до оздоровчої особистісноїтрансформації. Будьте усвідомлені та будьте в контакті з собою!
P.S. Це була окремо взята історія людини з окремо взятої сім’ї, зі своїми дитячо-батьківськими стосунками. Якщо в ній вам щось відгукнулося, то й добре. Якщо у вас у сімейній історії та у відносинах все інакше – нічого дивного. Історій стільки, скільки людей. Ця історія описана мною з дозволу того, хто нею зі мною поділився. До цього можна доторкнутися, помітити щось цінне для себе або просто пройти повз.
Автор статті Вікторія Подгорна-Горновська — психолог, гештальт-терапевт, супервізор Національної Асоціації Гештальт Терапевтів України (НАГТУ). Членкиня Української Спілки Психотерапевтів (УСП). Викладачка-волонтерка Універсітету третього віку «Протон».Працюю онлайн по всьому світу та офлайн в Києві на Позняках.
Авторка: Лисенко Юлія — психолог гештальт-терапевт, тілесно-орієнтований психотерапевт.
Пошта
Вайбер/вотсап/телеграм
+380677090364
Facebook
